Напевно, цей досвід організації квітника "з нуля", а ще точніше - із невідомих квітів, які вціліли за майже 5 років без догляду + зовсім нові, куплені вже восени, - цей досвід у мене вперше. Раніше ми отримували вже оформлені попередніми господарями будинку подвір'я, де місця для фантазії майже не залишалось. А тут, де пройшло моє дитинство, де щоліта росли наші діти, де потім ми із братом приїздили доглядати стареньких батьків, - тут все якось по-іншому. У пам'яті залишилися квіти, що вирощувала мама. Приблизно знала, де ростуть багаторічні півонії, нарциси і тюльпани. Та все одно - восени не ризикнула перекопувати весь великий квітник, щоб не зашкодити рослинкам. Лиш на одній 'полянці', де, за моїми здогадками, не було квітів, організувала квітник зі старих півоній та нововисаджених аліумів. Тут же знайшлося місце і для кількох нових видів нарцисів, і для гарненького тюльпанчика. А навесні виявилось, що мамині тюльпани кудись поділися. Замість них рясно зійшли нарциси, синенькі 'калачики' (так мама називає Мускарі) і прекрасні дзвіночки. Тепер вималювались перші обриси того, що би я хотіла мати у квітнику.
Перекопавши все, що не було під квітами та деревами, я засіяла газонну траву. А на невеличких 'острівках' посеред трави у мене тепер ростуть квіти. Найбільше радують аліуми: я їх накупила багато і різних. Шкода тільки, що цвітуть вони в різний час. Але - терпіння, все має розквітнути! Щодня по кілька разів підходжу до своїх красунь, щоб побачити невідому досі квітку.
Мої квіти надихають мене діяти, творити, працювати, радіти кожному дню. Це особливо важливо і через війну, де мало місця буває для радості. І через мою ремісію, щоб не жити страхами рецидиву хвороби. Що би не сталося, але я маю побачити довгожданну квітку, яка ще не розквітла. І так - щодня. То чим вони не психотерапевти, мої квіти? 😁😍