Всім відома одна давня приказка, чи то народна мудрість. Про те, що кожна людина у своєму житті має народити сина, побудувати дім та посадити дерево. Із сином у нас не склалося, - маємо дві доньки.😎 Дім будувати так і не наважились, реставруємо старий. Виходить, що залишається відігратися на деревах? 😁 А я й думаю, чого ніяк не заспокоюся із пошуком та покупкою нових та нових саджанців! Народна мудрість взяла мене в полон! 🙃 Жарти - жартами, та я дійсно знову отримала чергову посилку із замовленими рослинами. Так вийшло, що довго шукала розплідник із широким вибором наявних у них суккулентів. Це такі малесенькі грунтопокривні рослинки, для облаштування альпійських гірок та рокаріїв. І ніде нічого гарного та різноманітного не могла знайти.

Не встигла я вчора поностальгувати за риболовними пригодами, як коханий чоловік вразив новим трофеєм! Про все - по порядку. Чомусь останнім часом розпалася наша сімейна команда риболовів. Мені стало зовсім нецікаво виходити на пару годин на ставок, і то тільки у вихідні дні. Бо такі правила придумали орендарі ставу: в будні рибалити тут не можна. А коли дочекаєшся тих вихідних, то погода зіпсується, або пів-дня буде дощ, а вечором тільки стихне. І що це за риболовля, на пару годин? Це - не для мене. А чоловіку все ж хочеться перепочити хоч іноді від фізичної праці, то він сам і ходить. А от рибу додому забирає тільки малесеньку, для котиків. А якщо клюне гарний карась, то він його відпускає. Бо нема кому тих карасів їсти, а в морозилці тримати - зіпсувати продукт, вони вимерзають і втрачають свій смак. Та вчора, після присланої світлини риби у підсаці, я попросила її не відпускати. Адже це був перший спійманий чоловіком короп. Та ще й великий, більше двох кілограмів. Правда, такого велетня ми точно не осилимо з'їсти, але ж перший трофей відпускати не можна, бо перестане ловитися риба.😁

І знову настали вихідні. І знову вони - як і будні дні, нічим особливим не відрізняються... Я точно знаю, що саме від цієї одноманітності дуже часто виникає апатія і депресія. І намагаюся хоч якось урізноманітнити звичний уклад. Зараз це може бути нова грядка чи посаджене дерево або планування більш глобальних речей, як-то тераса чи альтанка. Та це все одно - буденні робочі моменти. Спекти гарний тортик чи нарізати незвичний смачнючий салат? Теж класно для вихідного дня. Домашні будуть раді поласувати. Але щоб ці страви виготовити, мені важливо мати настрій. Інакше все закінчиться лиш пререведеними продуктами. А зіпсовані тортик і салат з'їсть наш пес, зрадівши такому вихідному.🤣 На риболовлю би піти... Ні, не піти. Поїхати. Обов'язково - з ночівлею. Обов'язково - зі всім необхідним туристичним знаряддям. І головне - не на ставок, а на дику річку. Де живе велика риба. Та, на жаль, у нас поблизу таких річок немає. І водосховищ, як каскад Дніпровських, теж. І звичної улюбленої Десни теж немає... Тому я часто у вихідні дні просто гортаю архівні світлини про наші минулі прекрасні вихідні. І мрію, що не все втрачено, ми обов'язково ще налагодимо справжню риболовлю на диких водоймах. Із наметом, шатром, столиком та стільцями. Із улюбленими карематами та спальниками. Прокидаючись від клювання риби серед ночі, і в промені від налобного ліхтарика витягуючи чергову рибину. А на світанку - вмитися живильною водою із річки, заварити запашну каву і закинути спінінги зі свіжою наживкою, щоб потім та кава була розлита через покльовку гарного ляща, якого терміново потрібно підсікти.😁

На тему наштовхнула сказана чоловіком сьогодні вранці фраза. Я довго сміялася із сказаного, а потім подумала: таки часом і слову "ніколи" є місце в нашому житті. Хоча завжди притримувалась саме цієї думки: ніколи не кажи "ніколи".

Я сьогодні проспала. Мій песик годину чемно чекав, коли ж встане його господиня та виведе на прогулянку. А вона все не виходить і не виходить. А на вулиці - дощ. А сусідський пес весь ранок завивав і стривожив собачу душу невідомою тривогою. Чому завивав пес? А Бог його знає. Чи то через дощ. Чи був зачинений. Але цілком можливо, що він просто відчував велику небезпеку від постійного завивання сирен повітряної тривоги.

Ох і не вистачає мені ще зо дві пари рук та ніг, щоб здійснити свої бажання! Не встигаю, навіть прохолодний травень не допомагає стримати ріст рослин і строки їх посіву чи висадки. А руки ж чухаються купувати ще і ще... Просто залежність якась, може легше піти полікувати її? 🤣 Бо скоро не буде куди ті дерева та квіти садити. А якщо і є зараз вільні для посадки куточки, то все одно не скоро я їх освою. Тут росте купа бур'янів, які необхідно викопати із корінням, і поглибше. Щоб не росли довго-довго на нових клумбах. Для мене це завдання із нелегких. А, крім мене, терміновості у таких роботах ніхто не бачить. Бо той "ніхто" не має залежності від купівлі все нових та нових саджанців, цибулин, розсад та насіннь.🙂