Я сьогодні проспала. Мій песик годину чемно чекав, коли ж встане його господиня та виведе на прогулянку. А вона все не виходить і не виходить. А на вулиці - дощ. А сусідський пес весь ранок завивав і стривожив собачу душу невідомою тривогою. Чому завивав пес? А Бог його знає. Чи то через дощ. Чи був зачинений. Але цілком можливо, що він просто відчував велику небезпеку від постійного завивання сирен повітряної тривоги.

Ох і не вистачає мені ще зо дві пари рук та ніг, щоб здійснити свої бажання! Не встигаю, навіть прохолодний травень не допомагає стримати ріст рослин і строки їх посіву чи висадки. А руки ж чухаються купувати ще і ще... Просто залежність якась, може легше піти полікувати її? 🤣 Бо скоро не буде куди ті дерева та квіти садити. А якщо і є зараз вільні для посадки куточки, то все одно не скоро я їх освою. Тут росте купа бур'янів, які необхідно викопати із корінням, і поглибше. Щоб не росли довго-довго на нових клумбах. Для мене це завдання із нелегких. А, крім мене, терміновості у таких роботах ніхто не бачить. Бо той "ніхто" не має залежності від купівлі все нових та нових саджанців, цибулин, розсад та насіннь.🙂

Потрошку призвичаїлися ми до тихого спокійного життя маленького містечка Шумськ, що на Тернопільщині. Ну як 'призвичаїлися'... Навчились знаходити у його маленькості та тихості великий позитив. Почали помічати те, що здавалося спочатку банальним. Оцінили і старання міських служб із догляду за порядком та чистотою на вулицях, особливо в центрі. Та насправді Шумськ за пару годин можна пройти вздовж і впоперек, вулиць тут небагато, тим більше приємно бачити іх постійно доглянутими. Із перших днів після переїзду вибрали для себе кафе, в якому можна приємно провести час за кавою. Розміщене воно біля дуже красивої клумби. Тут же і флагшток із трьома головними прапорами країни. Не знаю чому, але мене щоразу пронизує якась щемлива гордість за Україну, коли бачу як вони гордо майоріють над містом.

Війна давно розставила в житті кожного українця свої пріоритети. Нам ще пощастило в тому плані, що ми фізично нікого і нічого поки що не втратили. Здоров'я та робота не рахуються, люди втрачають набагато важливіші речі, навіть життя... Та з часом відчутно посилилась якась навіть не втома, - апатія до чогось нового, до якихось несподіваних рішень, до ризикованих рухів. Але ж все наше життя відрізнялося своєю динамікою, постійним пошуком пригод та нових вражень, постійним самовдосконаленням та рухом до втілення своїх знань у потрібний спільноті продукт. А тепер - просто тихо пораєшся собі у своєму дворі, не дозволяючи навіть поїздки в якесь інше місто просто так. І тішить твою любов до споглядання далеких горизонтів один і той же вид із того вікна у домі, що дивиться на містечко...

Тривале травневе похолодання дістало вже всіх. Але, з іншого боку, це і добре. Скорочується тривалість спекотного сезону, коли денні температури сягають позначки 30+ в тіні. Тож - насолоджуємся травневою прохолодою! 😍 Надзвичайно чарівними пейзажами на фоні солов'їного співу зустріла нас сьогодні вранці природа. Вчорашній безперервний дощ дуже добре змочив та наповнив своїм теплом землю. Після нічного приморозку в долинах волога земля почала віддавати своє тепло. Куди не глянь, на фоні сонячних променів клубочиться-котиться сива волога пара. А вдалині видніється над низиною ціла хмара із теплої вологи, що її віддає атмосфері земля.

Всі, хто має хоча б маленьку присадибну ділянку, дочекалися того часу, коли не тільки краса потребує захисту. Все живе, що ви насіяли чи насадили із їстівних овочів та фруктів, частіше за все зазнає впливу погодніх умов, хвороб та шкідників. І цей круообіг вже запущено на повну. Не встигли підживити квіти, як вже пора обробляти фруктові дерева та кущі. Тільки справилися із цим завданням, як раптом побачили крик своєї тільки восени висадженої малини...