Давно, ще до того, як люди оселилися в цих землях, у серці зачарованого лісу жила Дочка Лісу – дух природи, що оберігав рівновагу між світлом і тінню. Вона була ніжною, мов вранішній туман, і могутньою, мов сам вітер, що гойдав верхівки дерев.

Переді мною стоїть жінка, яка одразу привертає увагу своєю елегантністю та впевненістю. Її гладке блондинисті волосся, що струмує м'якими хвилями, ніби віддзеркалює її внутрішню гармонію та бездоганний стиль. Великі червоні вінтажні сонцезахисні окуляри надають їй загадковості, як і сама її постава – завжди в центрі уваги, але зберігаючи відчуття недосяжності. Рожеві квіткові серйги підкреслюють її витонченість і одночасно створюють атмосферу жіночності та ніжності.

На маленькому дерев'яному човні, що тихо пливе по спокійному гірському озеру, сидить жінка, загорнута в м’який плед. Небо над нею всіяне безліччю зірок, а місяць ллє сріблясте світло на гладку воду. Поверхня озера темна і віддзеркалює мерехтливі зірки та слабкі контури навколишніх вічнозелених лісів. Світлячки, наче маленькі ліхтарики, танцюють над водою, додаючи особливої чарівності цій мирній сцені. Далекі гори ледь видніються в темряві, їхні силуети зливаються з нічним небом.

Вона була більше, ніж просто жінкою—вона була уособленням полум’я, пристрасті та відродження. Її сила була настільки великою, що в моменти емоційного напруження навколо неї спалахувала аура у формі вогняного фенікса. Полум'яне птаство здіймалося над нею, розправляючи крила зі світла та жару, віддзеркалюючи її внутрішній стан.

Уявімо, що в темні часи, коли люди ще не знали сил природи, древні племена, спостерігаючи за загадковими явищами на небі, могли б сприйняти її як богиню — Богиню Місяця. Вони б бачили її сяючою фігурою, що опускається з темного неба, з волоссям, яке світиться, як зорі, і шкірою, яка відображає таємничі сузір'я. І це була б не просто міфічна істота, а жінка з іншого часу, з майбутнього, де технології і природа зливаються в одне ціле.

У Вогняних горах, де земля дихає полум’ям, а небо мерехтить відбитками розпеченої лави, мандрівники розповідали про видіння—жіночий силует, що з’являється вночі серед потоків магми. Її тіло світиться, мов розплавлене золото, а з кожного руху спалахують язики полум’я.