Потрошку призвичаїлися ми до тихого спокійного життя маленького містечка Шумськ, що на Тернопільщині. Ну як 'призвичаїлися'... Навчились знаходити у його маленькості та тихості великий позитив. Почали помічати те, що здавалося спочатку банальним. Оцінили і старання міських служб із догляду за порядком та чистотою на вулицях, особливо в центрі. Та насправді Шумськ за пару годин можна пройти вздовж і впоперек, вулиць тут небагато, тим більше приємно бачити іх постійно доглянутими.
Із перших днів після переїзду вибрали для себе кафе, в якому можна приємно провести час за кавою. Розміщене воно біля дуже красивої клумби. Тут же і флагшток із трьома головними прапорами країни. Не знаю чому, але мене щоразу пронизує якась щемлива гордість за Україну, коли бачу як вони гордо майоріють над містом.
І ось нещодавно, коли вже стало трохи тепліше і люди знову облюбували посиденьки за столиками цієї кав'ярні, над нею з'явилася чудова тераса. Ніби нічого особливого в ній і немає, адже вид із тераси нічим не відрізняється від виду на першому ярусі. Але тут таки затишніше, через те що поруч не ходять перехожі, не так чутно шум вулиці і можна ближче роздивитися і прапори, і клумбу. 😁 Одним словом - ми таки знайшли хвилинку посидіти на цій терасі. Зацінили, що сюди потрібно заходити частіше, - проста розмова за цими столиками зближає, бо чудово передає твої почуття до співбесідника. Відсутність перехожих 'за бортом' дійсно дуже приємно впливає на процес кавування. 😍
Та найбільше мені сподобалась фраза дочки, яку вона сказала після отримання новини про терасу кафе. Вона сказала: "От бачите, варто було вам переїхати в Шумськ, як він став ще швидше розвиватися та вдосконалюватись". 🙃
Звісно, це жарт. Але такі слова ще більше заспокоюють мене. Адже таки ніколи в житті не мріяла повернутися сюди, навіть не думала... А тепер мушу змиритися із думкою, що так як було - вже ніколи не буде. Розуміючи, що українці за цю кляту війну втратили набагато більше, сприймаю нове життя із позитивом та вдячністю.
