Дивно, але і бездомні тваринки можуть стати улюбленцями. Як от сталося зі мною, коли в люті морози підібрала на промзоні новонароджених цуценят і їх мамочку.
З того дня пройшло майже два місяці. Дуже швидко цуценята виросли. І так само швидко більша їх частина знайшли свій дім та мають тепер кого любити і охороняти. Залишилось двоє, - хлопчик і дівчинка. Цуцика, я впевнена, скоро заберуть. А от з дівчинкою... Все не можу придумати, як я буду організовувати її життя, коли собачка залишиться з однією мамою. Адже я вже привчила дорослу собачку до вигулу. А маленьку саму як буду залишати? Навіть не уявляю...
Собака-мама вже вміє не тягнути повідець. І почекати, коли мені потрібно зупинитися. І перед виходом дуже чемно посидіти та вдягнути повідець, хоча з її скаженим темпераментом таке уявити я не могла. Та нічого, - все можливо, якщо дуже хочеться.
Так як собака-дочка є копією собаки-мами, то й натуру має таку ж гіпер-енергійну. Та прийдеться і її навчити терпінню. Будемо виходити разом на прогулянки, інакше ніяк. У мене немає іншого виходу.
А ще часом приходить в голову лякаюча мене думка: раптом цих собачок не зможу прилаштувати? І як з ними жити, якщо щороку потрібно їхати з дому від 'на добу' до кількох тижнів? З ким залишити? - Немає в мене таких людей, хто би їх вигулював і доглядав.
Тому - вивчаю і далі секрети реклами з прилаштування бездомних собачих дітей. Заодно любуюся їх красою та природними якостями. А це означає - я вже їх люблю!
