Я сьогодні проспала.
Мій песик годину чемно чекав, коли ж встане його господиня та виведе на прогулянку. А вона все не виходить і не виходить. А на вулиці - дощ. А сусідський пес весь ранок завивав і стривожив собачу душу невідомою тривогою.
Чому завивав пес? А Бог його знає. Чи то через дощ. Чи був зачинений. Але цілком можливо, що він просто відчував велику небезпеку від постійного завивання сирен повітряної тривоги.
Так, замість пристати на повне припинення вогню і сьогодні приїхати на прямі перемовини у Туреччину, путін та його посіпаки вкотре закидали Україну своїми вбивчими дронами. І на переговори відправили цирк шапіто, замість найвищої за дипломатичним рівнем делегації. Тому надії на якісь досягнення в плані просування до закінчення війни мало. Зате кожному українцю важливо, що цивілізований світ нас підтримує, а нашого Президента поважає. Достатньо глянути на світлину із минулої зустрічі в лютому Ердогана із Зеленським: прекрасна демонстрація турботи та підтримки!
Але я сьогодні не через перемовини не виспалась.
Бо спати, коли над твоєю головою бзижчать двигуни рашистських 'мопедів' - дронів, якось не виходить.
Як і під ревіння реактивних літаків, що піднялися в небо на наш захист.
Бо тебе спочатку розбудила сирена повітряної тривоги. І підтриманий сусідським псом звук цієї сирени. Від такого собачого завивання коси дибки встають, який там сон! А потім пес і на бзижчання дронів завивав. Правда, від звуку літаків замовкав. Наче знав: це - наші.
Захід України не раз потрапляв і далі потрапляє під атаку росіянців. Але тут все ж не так часто бувають тривоги, як у столиці. Тому ми встигли відвикнути від таких звуків. Тому було надто тривожно, адже літало все це дуже низько і дуже близько. Хтозна, куди би попадали ті обломки шахеда, якби його збив наш винищувач...
Хенк таки чемно дочекався своєї прогулянки. Шкода, що вона була недовгою. Мій відносно пригнічений стан та дощ не спонукали до далеких походів та ігор. Пройшлися берегом порожнього від птахів ставка. Помітила на воді бульбашки від краплин дощу. Чула, що це ознака того, що дощ - надовго... І пішли потихеньку додому.
... Аж до самого обіду не було сил налаштуватися на якусь корисну справу. Бо планувала на сьогодні роботу на грядках. Кукурудзяні та кабачкові зерна у мене вже проклюнулися до росту на вологих серветках, що я заготувала заздалегідь. Їх би в землю вкинути пора... Але ж на грядках - грязюка. І дощ ллє, як із відра. без перестанку...
Тож заради виходу із всього цього дощового та сірого струснула плечима, одягла фартух та косинку, і пішла на кухню. Там на мене чекали - шматочок свіжої свинини та кисломолочний сир. Щоб не заглядати у безперспективне вікно, заповзялася готувати обід. М'яско - у мультиварку тушитися, а сир - замісила і насмажила сирничків. Ледь встигла: потрібно було почати все це раніше. Але то не страшно, краще пізно, ніж ніколи.
Але головне - працездатність повернута, настрій бойовий, спати більше не хочеться. І я ж знаю: все одно за вікном буде сухо. тепло і сонячно. Ще би так само сталося би із нашою перемогою... Щоб не вили пси від того, що їм не призначено природою.🐕
