One day, the general’s wife suddenly decides to amaze the imagination of the provincial intelligentsia with a breadth of scope comparable only to Natasha Rostova’s ball. To do this, urgently establish contact with an Italian chef deported from North Korea, a passionate admirer of oriental cuisine, who is either in the Kuril Islands or on one of the Japanese islands in search of ultra-modern recipes. From the conversation in Russian-Italian-English Surzhik, the general’s wife clearly understood only the word “Pampamita.” For the uninitiated, I’ll explain that pampanita is a type of fish that has not yet reached the level of Japanese fugu, but is already significantly ahead of our proletarian sprat in tomato sauce, both in terms of taste and price. In addition, this fish has one important dietary advantage, which for some time now the general’s wife has completely refused to remember, even in vain. And then, one fine day, my friend receives a message in messenger from a general’s friend, who invites her to have dinner in the company of the creative intelligentsia, consisting mainly of little-known writers, forgotten composers and unrecognized musicians from the local philharmonic. At the end of the message, the general’s wife hints that a special dish will be served at the table, the recipe for which was recently sent from Japan itself by some famous but little-known Italian chef. This is the time for my friend to be wary of a fish dish based on an Italian recipe from Japan, but the general’s wife, without giving her time to come to her senses, enthusiastically reports that she has finally been installed with that unique shower toilet from the Japanese company TOTO, which costs the equivalent of a small car , and promises to show how it smoothly and gently performs its toilet functions, according to a unique algorithm incorporated into the device by Japanese scientists and nutritionists, while consuming almost no electricity to recharge the built-in lithium-polymer batteries. And so this whole creative crowd sits down at the table and begins to have conversations about the lofty, spiritual and eternal, at the same time sipping their nostrils towards the kitchen. Few people ate a vegetable s

Radio engineering units in the forest live according to special laws. If you start describing any episode from this life to a simple city dweller, even in pastel colors, after a minute and a half he begins to laugh angrily and accuse you of at least exaggeration, and even of outright lies. But I still dare to describe to you the process of marriage of a young officer in such a company. The young bride arrived in the Karelian unit from Kherson and instantly felt the difference in climatic conditions. In addition, according to the unwritten law of meanness, on the eve of her arrival, the groom was sent to tactical exercises. The confused bride stood in the middle of the bachelor's housing, and the officers' wives calmed her down as best they could and promised that the groom would definitely return by the scheduled date. “We haven’t even submitted an application yet...” The bride sobbed –Sure, not a problem! “The commander’s wife hugged her shoulder. - Go! The village council greeted the women with cozy warmth and the smell of freshly baked cheesecakes. There was no chairman, but the secretary carefully seated the guests at the table and offered everyone tea and pies. Having chatted about everything, the women moved on to the main thing. – We have a bride here and we want to apply for a legal marriage. – The commander’s wife reported. –Where is the groom? – asked the secretary – He's on training exercises. Is it possible without it? –Will you also write the application without it? The bride nodded affirmatively and pulled the form towards her. After a couple of minutes, she looked up from her writing and guiltily stared at the commander. “I don’t remember his date of birth...” She whispered – Leave them empty for now. When he arrives, he’ll finish it himself. – And here we also need passport data... –He has an ID card. Don't fill it out yet either. This is not the main thing for family life. It's good that you remember your middle name. The father-in-law is in second place for the daughter-in-law. The secretary read the statements, shook her head and said: – What date do you need? – What kind of free space is there? – The women looked at each other. – Everything is free until March 8th.

В цей час Зевс гримнув посохом в хмару ‒ Вам пельки медузами позатикати? – Грізно спитав він. – Ви що там плануєте під час важливого обговорення всесвітніх проблем? Арес сунув ножа під зад, а Гермес зробив пику янгола та витріщився на батька. ‒ Ні, о великий Зевсе! – Простогнав він. – Ми уважно слухаємо тебе. Але ж ти сам сказав – не втручатись. А ось наш дядько Посейдон прокатався на ракеті до Севастополя. А у нас там був маленький бізнес. Може ти поясниш, як нам вести справи і не втручатися, виконуючи домовленості? Зевс розгублено подивився а доньок, а Афіна підскочила та підійшла ближче до Гермеса. ‒ Я можу тобі пояснити, любий брате, як треба виконувати будь які домовленості. – Сказала Афіна та клацнула пультом. На екрані з’явився сектор Газа та ізраїльські воїни зі здоровенними шлангами. ‒ От тут ми бачимо військові підрозділи армії Ізраїлю під час домовленості про припиненні вогню. – Афіна провела лазерною указівкою по кожному воїну ЦАХАЛу. - Як ви бачите, жоден з них не стріляє, не кидає бомби та не літає на ракетах до Севастополя, як наш любий дядько. Але! Афіна підняла великий палець до гори та зробила загадкове обличчя. ‒ Ви, напевно, помітили, шо у них на руках величезний водопровідний шланг. Ви зрозуміли, для чого він? Афіна підійшла до Ареса та постукала по його бойовому шолому пультом від плазми. ‒ Напевно, вони бажають відновити водопостачання до сектору Газа? – Напружився Арес ‒ Так, це правда, але тільки частково. – Афіна знову повернулась до екрану. – Зверніть увагу, що кінець шлангу через потужний насос занурений в море. Отже які висновки ми можемо зробити з цих фото? ‒ Що в секторі Газу мешканці будуть споживати солону воду? – Невпевнено прмимрив Арес Афіна зневажливо глянула на брата та підняла обидві руки до гори. ‒ А тепер, мої любі, прогнозую заголовки світових медіаресурсів, а ви запишіть чи запам’ятайте, як треба додержуватись досягнутих домовленостей. Богиня вийшла на подіум та продекларувала: ‒ «ЦАХАЛ бездоганно виконує зобов’язання, щодо припинення вогню та обміну заручників. Крім того, як жест доброї волі, Ізраїль відновив водопостачання до підземного міста сектору Газа. Оскільки в секторі відсутні водопостачальні труби, які переробили в ракети, вода під землю постачається напряму». Афіна урочи

‒ Начебто до новоросійська. – Арес почав колупати підлогу мечем. – Але я думаю не треба хвилюватися. ‒ Чого це не треба? – Обурився Гермес. – Там декілька лямів зелених. ‒ Оце здивував! – Арес нахилився на вухо Гермесу та прошепотів: - На початку війни яйценосний міністр шпурнув у нірвану декілька лярдів – і нічого. Гермес цокнув язиком та похитав головою. ‒ Як це у нього так все гладенько виходить? Ти мене познайомиш з ним? ‒ Та він вже не міністр. ‒ Та я тільки бажаю декілька майстер класів у нього взяти. Пам’ятаєш, як один їхній президент показував по теліку свої долоні і казав: «Оці руки нічого не крали». Я вже тоді напружився – як це можливо. А потім добрі боги мені все роз’яснили. Його руки дійсно нічого не крали. Крав його банкір-олігарх та регулярно заносив йому. А він сором’язливо керував корупцією. Гермес подивився на Ареса, який вже так проколупав мечем діру в хмаровій підлозі, що стало видно всі виходи з Капітолія, та продовжив: ‒ Я вже впевнений, що наш яйценосець перевершив і того президента, руки якого нічого не крали та його наступника, який крав камазами. Арес сховав меча та сплюнув у дірку в хмарній підлозі, поціливши на голову якомусь магівцю-республіканцю, який волав на ступенях Капітолію проти мігрантів з Мексики, звинувачуючи в цьому Ізраїль та українську діаспору. ‒ Ти сам, друже Гермес, відповів на своє ж питання, чому не треба хвилюватися. – Арес дістав автоматичного ножа «Мікротек» та почав клацати лезом. – Всі твої контракти незабаром повернуться до Севастополя. ‒ З чого це ти взяв? – Гермес здивовано витріщився на бога війни ‒ А з того, що в Україні зараз супер нова корупційна фішка. У них тепер реально президент нічого не краде. А крадуть у нього та навколо нього. Причому крадуть так, начебто сьогодні останній день Помпеї. ‒ А хто там навколо нього? – Гермес зацікавлено прижмурився ‒ Навколо нього цілий офіс на чолі з генеральним секретарем цього самого офісу. Так отой чолов’яга – секретар примудрився зробити так, що він не відповідаючи ні за що крім паперу в принтері і туалеті, підгріб під себе всі корупційні схеми країни. ‒ А куди ж президент дивиться? ‒ Він дивиться у дзеркало. Потроху заростає, робить втомлене обличчя та знімає відоси. А ще пильно слідкує за трендами у військовому од

‒ Любий Діонісе, - сказав головний бог, - твоє ім’я я не назвав, тому, що ти тільки пиячиш та вештаєшся по німфам. А ті, яких я назвав, набідокурили вже цілу хату. Вони встигли укласти мільярдні контракти бозна з ким, проконсультувати персонал в Чорнобаївці, що до правильного розміщення гелікоптерів на літовище, втопити крейсер із скрепною назвою. І це тільки, що стало відомо широкій громаді. А скільки ще біди вони наробили – стане відомо ще не скоро. ‒ Чому це не скоро? – Посейдон зробив образливу фізіономію на надув губи, як дитина, в якої відібрали полуничний йогурт. – Поки ви тут облаштовувались, я працював з вологою пикою. І ти, брате, кажеш не так швидко напишуть про мої досягнення? Зевс безсило сів на трон та матюкнувся на арамейській мові. ‒ Скажи мені, мій любий брате, що ти ще там потопив? – Запитав він у Посейдона ‒ Що ти таке кажеш, Зевсе? – Посейдон зробив пику ще більш образливу. – Ти ж заборонив топити судна. Як я можу ослухатися головного капітолійського бога? ‒ Тоді де це ти працював з вологим від поту обличчям, брате? ‒ Я, брате, подивився разом із одним українським блогером дуже цікавий фільм, який також називається «Брат». Цілих дві серії. То там дуже погана людина шмальнула в нашого хлопця в туалеті та сказала, що він ще відповість за Севастополь. ‒ І що, він відповів? ‒ Ні, той хлопчина залишився в туалеті. Відповів я. Зевс заломив руки та матюкнувся вже на фарсі. ‒ Тільки не кажи, що ти втопив ціле місто! – Заголосив він. ‒ Тіпун тобі під язика! – Посейдон затрусив тризубом з жовто-блакитними стрічками. – Я взагалі навіть на знав, де той Севастополь. ‒ І як же ти відповів? ‒ Той блогер пообіцяв покатати мене на ракеті. Сказав, що це як велика тарзанка. Навчив, що буду летіти довгенько та швиденько. А як побачу велику білу будівлю – мушу негайно відштовхнутись від ракети та стрибнути в море. І тоді, каже, Севастополь негайно очиститься від усього брудного. ‒ І ти стрибнув? ‒ Ще й як стрибнув. Не бачив, куди далі полетіла ракета, але кораблі з бухт накивали п’ятими як треба. Гермес тихенько розвернувся до Ареса та напівпошепки запитав: ‒ Ми із штабом чорноморського флоту якісь контракти укладали? Арес ствердно кивнув і Гермес з відчаю врізав під хвоста гарпії, яка вешталася проміж божественних

‒ Я точно не пам’ятаю, але Гермес розповів, що жіночку звуть, як головну героїню з серіалу «Теорія великого вибуху», а чоловіка, як головного героя комедії «Цілком таємно». ‒ О, я бачив цю комедію! – Вибухнув Зевс. – Головного зрадника там звали Торчем. Неповторні вісімдесяті! ‒ От-от, Торч. – Афіна плеснула обома руками. – Сподіваюсь у багатьох сідниці запалають від цього Торча. ‒ Ну добре! – Зевс підійшов до трону, підключив електричний підігрівач сидіння ту зручно примостився на ньому. – Збирай всіх навколо мене, будемо проводити велику нараду на тему «Новий дім – нові виклики божественного суспільства. Хвилин сорок знадобилося головним олімпійцям, щоб зібратися навколо трону Зевса та зайняти зручне місце, щоб з одного боку було все чутно, а з іншого, можна було загеймити пару левелів на смартфоні чи планшеті. Нарешті, коли всі заспокоїлися, Зевс гримнув посохом з блискавок та сказав: ‒ Вперше в світовій історії спецоперація під кодовою назвою «Схиблений гебіст» змусила нас обрати більш спокійне місце для божого промислу. Тому пропоную відтепер іменувати нас не олімпійцями, а капітолійцями. Це не повинно вплинути на нашу діяльність аж ніяк. Але, я бачу, що деякі боги занадто швидко адаптувалися до нових умов та грошової одиниці. Тому, ще раз наголошую: ми, капітолійці, не повинні аж ніяк втручатися в ту кляту спецоперацію і ні в якому разі не займати жодну сторону. Щоб було остаточно зрозуміло, називаю поіменно: Гермес, Арес, Аполлон і Посейдон. Які є питання по першому пункту? З-за величезного каміння з’явилась рука Діоніса. ‒ О великий Зевсе, - ледве заворушив язиком нетверезий бог, - чим я заслужив твій гнів? Чому ти мене так принизив? Зевс витріщив очі на Діоніса та розгублено озирнувся на доньок. ‒ Чим я тебе так образив, бідолашний пиячка? Діоніс насилу піднявся на ноги та театрально простягнув долонь вперед, одразу ставши схожим на вождяку світового пролетаріату на броньовику, тільки в туніці та без спіднього. ‒ Ось ти тільки що назвав декілька божественних прізвищ, а мого не назвав. – Трохи не плачучи продекларував Діоніс. Зевс ще раз розгублено подивився на Артеміду та Афіну, які вже не стримували регіт, та підвівся на ноги.