У п'ятницю вперше за довгий час до та після початку повномасштабної війни відвідав арт подію. Йти на щось веселе та радісне бажання не було. Хотілося потрапити на щось серйозне особливе й цікаве.
Шукав сам у тому місці, де раніше такі особливі емоції мені зустрічалися.
Побачив про Стуса й вирішив навідатися.
Що сказати?
Ну мені емоційно того було мало, що я там побачив, почув та відчув.
Звісно я радий, що побував хоч десь. Звісно зараз такий час у культурі та мистецтві не є сприятливим для подій та постановки, що вимагати чогось більшого немає сенсу.
Але, мабуть, у мене просто більші тепер вимоги до мистецтва та отримати від нього більше думок, та більше переживань. Місцями зізнаюся були моменти тривоги, моменти смутку, моменти жалю.
Чи порадив я піти туди? Якщо ви шанувальник Стаса, та по іншому хочете почути його твори, думаю так, але якщо ви хочете більше емоцій та почуттів викликаних візуальним, музичним, вокальним артистизмом та наповненням, то ні. Я другий раз точно не піду. Це не той шедевр, який вартий уваги багато разів.
