Hi, dears! It's such an interesting time... Early spring or late autumn. If it's a sunny, completely cloudless day, so it's especially interesting to watch the deep sky and the equally deep shadows on the ground. The contrasts of the sunny and shaded parts of the ancient city remind me of the contrasts of our lives. And of our souls...

Дні дуже швидко летять... Зранку до ночі коти. Останні кілька місяців. Я собі по-іншому зиму уявляла... Лікую, прибираю, пишу пости про пошук дому, вожу у клініки і ще багато всяких дрібниць. На жаль, у мене майже не залишиться часу для себе... Час взяти паузу, а я не можу. Хочу стрибнути вище голови. Хочу помогти ще комусь. А можливості не дозволяють. Передусім фінансові можливості. Постійна внутрішня боротьба через це.

Привіт, друзі!Тиждень тому, саме у п'ятницю в день поезії припало також свято Валентина, день закоханих. Незважаючи на купу всіляких пригод, я все ж потрапила на прекрасний вечір поезії, який організувала моя подруга талановита поетка Юлія Баір. Вечір називався "Еропіксель" і був присвячений поезії військових, в основному про кохання. Складний психологічно вечір, адже деякі з цих талановитих людей вже віддали своє життя за нас з вами, за Україну, тому їхні вірші звучали з уст декламаторів.

Hello, friends! I have new adventures. І took a homeless kitten with bronchopneumonia for treatment. Since hospitalization in the clinic is fabulously expensive, we are treated at home now. We take pills, do inhalations and eat pate from a syringe. Please wish Dina health and a cozy home! And give me your vote that will help homeless animals. I have a lot of them. Thanks for your visit and support!😽

Hi,dears! Here are several unusual shots taking on my recent walk through native place. Use Google Translate from Ukrainian to English. Love and hug everyone! Thanks for your support and votes, hivers:)💞Останній пост два тижні тому... Останні два тижні дуже багато справ і пригод. Займаюсь справами бездомних тварин майже цілими днями... Десь тиждень тому спонтанно потрапила в село з батьками. Аж не віриться, що я виїхала звідси 10 грудня і повернулася вкінці січня. У мене якесь викривлення сприйняття часу... Мені видається, що пройшло тільки кілька днів. На жаль, у місті в мене мало радості. Тому місто сприймається як сон. А хіба все наше життя — не сон?

Живемо на кухні... А що... В давнину не було поділу на кімнати. Дуже стара українська хата — це житлове приміщення з одного боку, посередині коридор і приміщення для худоби з іншого боку:) Згодом настав прогрес. Хата складалась із двох кімнат: маленької та великої (зазвичай там жило багато людей!), а хлів був виведений в окрему будівлю... Мабуть подібна ситуація була в селах інших країн. Що скажете?